Починаючи з кінця минулого року, українська армія перехопила стратегічну оборонну позицію після невдачі наступальної операції. Це вказує на перехід до активного будівництва масштабних оборонних ліній. Однак у Києві виникли серйозні труднощі у цьому плані.
Українські військові фортифікації: від недоліків до інтенсивної модернізації
“Не було нічого, якісь окопи по коліно і все”, – так військовослужбовець ЗСУ Микола описує інженерно-фортифікаційні споруди на другій лінії оборони, куди нещодавно прибув його підрозділ на Сході.
Така ситуація стала нормою, особливо виразно вона проявилася в лютому, коли українські війська змушені були відступати з Авдіївки під тиском росіян. За словами самих бійців, за містом не було підготовлених рубежів, що дозволило противнику стрімко просунутись на захід на майже 10 км.
Про недостатність, непідготовленість та навіть погану якість українських ліній оборони говорять не лише бійці, а й військові експерти, аналітики та навіть політики. Парламентська опозиція вимагає звіту прем’єр-міністра щодо “проваленої програми побудови фортифікацій” і розслідування цього.
Денис Шмигаль, очільник уряду, заявляє про виділення рекордних 20 млрд гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт.
Після розголосу інформації про плачевний стан українських фортифікацій цей процес суттєво прискорився, майже щодня військові підрозділи й обласні адміністрації почали публікувати фотозвіти про риття окопів і побудову бліндажів, а координувати цей процес став “непублічний куратор” від влади.
Структура оборонних ліній
Розглядаючи оборонні споруди, слід розуміти, що мова йде про різновиди військових фортифікацій, зведених біля передової лінії та в певній відстані від неї.
Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних зон.
Перша – “передпілля”, яка може включати мінні загородження, перешкоди з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні блоки – “зуби дракона”.
Далі йде головна лінія оборони, що складається з бункерів, залізобетонних та гранітних ДОТів (довготривалих оборонних точок), ДЗОТів (дерево-земляних оборонних точок), траншей, землянок, бліндажів та кулеметних гнізд.
За головною лінією оборони знаходиться резервна, а також артилерійські позиції.
Класичним прикладом такої побудови є “лінія Суровікіна”, зведена росіянами на окупованій території Запорізької та Донецької областей протягом пів року – з жовтня 2022 року до весни 2023 року.
Україна почала будувати свої оборонні лінії ще у 2015 році вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони були менш потужні та не розташовані в тих районах, де зараз тривають бойові дії.
У зоні відповідальності колишнього начальника штабу оперативно-тактичного угруповання “Луганськ”, який зараз є експертом Центру оборонних стратегій, були зведені інженерно-фортифікаційні споруди вздовж річки Сіверський Донець на Луганщині. Він зауважує, що передній край оборони проходив по річці, а друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю, однак зараз ці споруди втратили свою актуальність через напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ.
На Луганщині вздовж державного кордону з росією взагалі не було оборонних рубежів, що дозволило російським військам стрімко окупувати цю територію. На інших ділянках фронту, зокрема на півдні Донецької області, українські війська були змушені відступити від першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували. Зараз Україна активно намагається звести нову лінію оборони на найбільш загрозливих ділянках, зокрема біля Запоріжжя, на заході Донеччини та вздовж східного кордону з росією.
Облаштування оборонних рубежів: причини та шляхи вирішення
Проблеми в облаштуванні фортифікаційних споруд на фронті залишаються актуальними, а питання, чому не було розпочато зведення нової оборонної лінії протягом перших двох років війни, залишається відкритим. За словами співрозмовників Військово-повітряних сил України, причинами можуть бути хаос у перших місяцях конфлікту, обмеженість фінансових ресурсів держави та наступальні, а не оборонні плани влади.
Основну частину робіт з облаштування оборонних рубежів на фронті виконують інженерні війська, що належать до Сил підтримки Збройних Сил України. Проте, за словами полковника запасу Віктора Кевлюка, в Україні існує дефіцит інженерних підрозділів, що виникає з їх суттєвого скорочення на початку 2000-х років.
Відповідно до експертів, командувачі оперативних команд на фронті мають недостатню кількість інженерних батальйонів для проведення оборонної операції. Наприклад, в оперативному командуванні може бути тільки один батальйон, який має необхідне обладнання і техніку для зведення фортифікаційних споруд. Цього недостатньо для створення ефективної оборони, вважає Кевлюк.
Проблема також полягає у тому, що процес облаштування фортифікаційних споруд відбувався децентралізовано, і кожен підрозділ відповідав лише за свою ділянку. Це призвело до того, що створені фортифікаційні споруди суттєво відрізнялися одна від одної та не утворювали єдиного оборонного рубежу, що давало можливість російським військам провести продуктивні атаки на “слабкі” ділянки української оборони.
Нині уряд України намагається розв’язати ці проблеми, звертаючи увагу на координацію робіт з облаштування оборонних рубежів між різними державними структурами, а також на посилення кількості інженерних підрозділів для забезпечення ефективної оборони.
По словах Сергія Рахманіна, члена парламентського комітету з питань нацбезпеки та оборони від фракції “Голос”, Збройні Сили України мають законне право вилучати необхідну будівельну техніку для облаштування оборонних рубежів, проте це має здійснюватися через місцеві військові адміністрації.
“На практиці виглядає інакше: якщо домовляються з місцевою владою військові, то вони отримують допомогу, а якщо ні – ні. Дуже часто почуваєш відмову з власних областей: “ви все одно це втратите, розіб’єте чи вибухне, тому ми вам цього не дамо”. Таких випадків дуже багато”, – зауважив депутат у своєму інтерв’ю “Радіо НВ”.
За його словами, ця проблема пов’язана з низькою “виконавчою дисципліною” в Україні.
“У нас виявилося, що немає хто вимагати виконання обов’язків”, – висловив свою думку Рахманін.
Новий гравець на полі оборонної політики: Кирило Тимошенко і програма зведення оборонних укріплень
За останнім повідомленням, українська влада призначила нового “керівника” для нагляду за масштабною програмою зведення оборонних укріплень. Колишній заступник голови Офісу президента України Кирило Тимошенко, який нещодавно став штатним радником міністра оборони Рустема Умєрова, візьме на себе догляд за цією справою, як повідомляють три джерела, включаючи представників Офісу президента та Міністерства оборони, підтверджені ВВС Україна.
Хоча Міністерство оборони відмовилося уточнювати діапазон обов’язків Тимошенка у новій ролі, а сам Тимошенко уникнув підтвердження чи спростування своєї причетності до фортифікаційної тематики, його призначення на цю посаду вважається важливим кроком.
Кирило Тимошенко увійшов у політичний контекст під час президентської кампанії 2019 року, коли працював над виробництвом рекламних матеріалів. Він також обіймав посаду заступника голови Офісу президента, відповідаючи за регіональну та медійну політику, а також курував стратегічну програму “Велике будівництво”. Ця програма потрапила під критику через витрати та звинувачення у корупційних порушеннях, але Тимошенко був відправлений судом без звинувачення.
Тепер він призначений для нагляду за зведенням оборонних рубежів, але конкретні деталі його ролі залишаються невідомими. Міноборони повідомило, що будівельні роботи вже розпочаті на всіх напрямках, але фінансування вважається недостатнім для повного виконання завдань.
